ПСИХОЛОГіЯ інфо

Кожен із нас хоч раз у житті відчував тривожність. Чи то через іспити в університеті, чи перед виходом на нову роботу, чи перед іншими важливими життєвими подіями. Зазвичай переживання тривають від кількох хвилин до кількох днів. Але є люди, які живуть у напрузі не день і не два, а тижні, місяці чи навіть роки. В результаті цей тривалий стрес переростає у тривожний розлад. Людина в такому стані має постійне або дуже часте почуття безпричинного страху. Це виснажує і не дає жити життям на повну. Якщо це про вас, тоді спробуйте унормувати свій графік, щоб у ньому завжди був час на відпочинок, повноцінне харчування, час для себе. Спробуйте щоденні техніки для заспокоєння, а якщо не вдається подолати розлад самостійно – зверніться до психотерапевта. Якщо ж постійна тривожність – це про ваших близьких, у ваших силах навчитися сприймати їх в їхньому стані з розумінням та підтримкою. Не варто сваритися чи ображатися, якщо людина: 🔸 Довго не відповідає на повідомлення або ігнорує дзвінки. Якщо

 Ви за крок від вигорання: 5 ознак, щоб попередити проблему У сучасному світі мало яка людина не зіштовхнулась із вигоранням на роботі. Його важко позбутися: спокійних вихідних, проведених із найріднішими чи за улюбленим заняттям, вже недостатньо. Якщо проблему не усунути в зародку, то вигорання обернеться для вас погіршенням сну та й загалом пригніченням вашого емоційного стану. Як наслідок – підвищена дратівливість і постійні конфлікти на роботі й навіть у сім’ї. У зоні ризику люди, які: 🔸 набирають багато проєктів та завдань, на які не вистачає ні часу, ні сил; 🔸 мають емоційні гойдалки: за лічені хвилини перемикаються від піднесення до повного безсилля; 🔸 прагнуть підвищити свою продуктивність без відпочинку; 🔸 постійно незадоволені собою. І це незадоволення лише наростає; 🔸 не вміють розслаблятись, як і загалом відпочивати; 🔸 не можуть зробити паузу в роботі через страх втратити можливості. Тому вигорання краще розпізнати завчасно, щоб запобігти проблемі.  П’ять ознак того,

Уявіть, що вам потрібно відмовити комусь у послузі, і через це відчуваєте провину. Але у вас дійсно багато справ та й загалом немає можливості допомогти. Якщо ми розповімо про своє рішення сказати “ні” другові, він поставиться до цього з розумінням. Підтримає вас і скаже, щоб ви не хвилювалися. Проте чому ж часто ми не можемо поставитися самі до себе з добротою та розумінням? І як навчитися бути для себе тим самим другом? Сучасна культура заохочує бути вимогливим до себе: бути кращим, сильнішим, добрішим, ніж інші. Але люди не ідеальні, ми можемо відчувати емоційний біль, переживати важкі часи, до того ж завжди знайдеться хтось розумніший, кращий за нас. І тому в нас часто прокидається внутрішній критик, який реагує на будь-які наші прояви слабкості. Чому важливо розвивати співчуття до себе? Надмірна вимогливість до себе часто є перешкодою на шляху до щасливого життя в гармонії із самим собою. Як стверджує докторка психологічних наук Крістін Нефф, люди, які зі співчуттям ставляться до

Якщо дитина опинилась в ситуації, що в її сприйнятті (і/чи в реальності) є вкрай небезпечною, близьким дорослим в найближчий час необхідно надати таку допомогу дитині: 1.  Відвести дитину з місця події та створити для неї максимально комфортне і безпечне середовище: зігріти (теплий одяг, ковдра, грілка тощо), дати теплий солодкий чай (якщо можливо, з лимоном), створити тишу, вимкнути яскраве світло. Говорити із дитиною спокійним голосом, запевняючи, що ви поруч,  все гаразд і дитина в безпеці, що «все минулося». 2.  Пояснити дитині, що трапилась дуже неприємна подія. Якщо в дитини є поранення, слід пояснити, що саме трапилось і запевнити в тому, що буде надана необхідна лікарська допомога.  Впевняти, що ви поруч і знаєте, що слід робити в такій ситуації. 3.  Слід просити дитину описати кімнату або інше місце, де вона зараз знаходиться. Запитати, чи вона вже зігрілась, чи теплий чай. Називати дитину по імені, називати інших близьких людей, які є поруч («подивися, тут є твій тато, твоя б

Ви захворіли в найбільш неслушний момент? Говорячи мовою психосоматики, ви втекли від нестерпного тиску, який ви чинили на себе або дозволили йому впливати на вас.  Психосоматика — це напрям у медицині, що вивчає взаємозв'язок між психічним та фізичним станом людини. Причиною психосоматичних захворювань часто є внутрішній конфлікт, тривалий стрес, втрата близької людини, тривога, страх, гнів тощо. Поширена помилкова думка, що психосоматичний розлад є надуманим. Але насправді психосоматичні симптоми реальні й потребують лікування, як і будь-яка інша хвороба. Як дізнатися, чи є моя хвороба психосоматичною? Для відповіді на це запитання необхідно уважно проаналізувати ситуацію. Зверніть увагу, чи є ваш стан тривалим, чи спостерігається циклічність. Чи з’являється хвороба саме перед стресовою подією. Симптоми психосоматичного захворювання можуть зникати, а потім знову посилюватися. На жаль, іноді хвороба або проблема немає симптомів, як, наприклад, рак або безпліддя. Лікування психосом

 На жаль, війна диктує нам свої правила і в Україні щодня стає дедалі більше громадян без кінцівок. З огляду на це, усім нам необхідно знати, як правильно спілкуватися з такими людьми, аби не нашкодити їм. Декілька порад, що допоможуть під час спілкування з особами з інвалідністю: 🔵 не витріщайтеся - людині з протезом чи без кінцівки це буде неприємним; 🔵 не допомагайте, якщо вас про це не просили, та в жодному разі не торкайтеся людини з інвалідністю без її дозволу. Краще спочатку запитати, чи потрібна ваша допомога; 🔵 не жалійте, а співчувайте. Коли ми жаліємо людину, то робимо акцент на тому, що вона втратила. Важливо звертати увагу на те, що у людини є — сила, дух, витривалість; 🔵 не розпитуйте про травму. Людям важко про це згадувати. Запитайте у людини, чи комфортно вона почуватиметься, спілкуючись з вами на цю тему; 🔵 не ігноруйте людей з інвалідністю та не уникайте спілкування з ними. Вони такі самі, як і ми, і багато хто з них втратив частину свого здоров'я, захищаючи