Коротко про емоційне вигорання педагога

   Чимало професій (особливо типу “людина - людина”) зазнають неабиякого стресогенного впливу. Найяскравішим прикладом є  - педагогічні працівники, що мають рівень професійного “вигорання” чи не найвищим поміж усіх інших. Причиною цьому є сукупність проблем різних рівнів. Дослідження педагогічної діяльності показали, що найважливішими характеристиками праці вчителя є напруженість, підвищена відповідальність, наявність широкого кола обов'язків, що обумовлює її стресогенність .

   Суттєвим стресогенним фактором є психологічні й фізичні перевантаження педагогів, які спричиняють виникнення так званого синдрому “професійного вигорання” - виснаження моральних і фізичних сил, що неминуче позначається як на ефективності професійної діяльності, психологічному самопочутті, так і на стосунках у сім'ї.

   В даний час, такий синдром, як “професійне вигорання” вже стає добре знайомим явищем в школах: постійна втома, спустошеність, відчуття відсутності соціальної підтримки, постійні докори, незадоволення професією є основними проявами цього феномену.

   Отже, синдром “професійного вигорання” - один із проявів стресу, з яким стикається людина у власній професійній діяльності. 

     Не існує єдиних поглядів на причину появи синдрому вигорання. Виділяються три групи чинників, що виконують істотну роль в розвитку синдрому “емоційного вигорання”: рольовий (рольова невизначеність), організаційний (зміст діяльності) і особистісний (незадоволеність професійним зростанням). 

   Серед симптомів, що виникають першими, можна вирізнити загальне почуття втоми, вороже ставлення до роботи, загальне невизначене почуття занепокоєння, сприймання роботи як такої, що постійно ускладнюється та стає менш результативною. Педагог може легко впадати в гнів, дратуватися і почувати себе розбитим, безсилим у ситуаціях вирішення завдань навчально-виховного процесу, зосереджувати увагу на деталях і бути налаштованим надзвичайно негативно до усіх подій. Гнів, що він відчуває, може призвести до розвитку підозрілості. Педагог може думати, що співробітники хочуть його позбутися. Цей стан може посилюватися почуттям “незалученості”, особливо якщо раніше педагог брав активну участь у житті та подіях школи. Окрім того, кожен, хто намагається допомогти, щось порадити, викликає тільки роздратування.

   Серйозними проявами “професійного вигорання” є поведінкові зміни і ригідність. Якщо людина зазвичай балакуча й нестримана, вона може стати тихою і відчуженою. Чи навпаки, людина, що зазвичай тиха й стримана, може стати дуже говіркою, вступати в бесіду будь з ким. Жертва “професійного вигорання” може стати ригідною у мисленні. Ригідний педагог закритий до змін, оскільки це вимагає енергії та ризику, котрі є великого загрозою для вже виснаженої особистості.

   Педагог, який відчуває, на собі дію синдрому “професійного вигорання”, може намагатися подолати ситуацію, уникаючи співробітників і учнів, фізично і думкою віддаляючись від них. Уникнення та відчуження можуть проявлятися багатьма шляхами. Наприклад, педагог може часто бути відсутнім на роботі. Він може спілкуватися безособовими способами з колегами й учнями, може зменшувати власну залученість до контактів з ними. Педагог, врешті-решт, впадає в депресію й починає сприймати ситуацію як “безнадійну”. Він може залишити свою посаду чи взагалі змінити професію.

 Поінформованість може позитивно вплинути на вияви професійної мотивації педагогічних працівників, формування позитивного професійного мислення, пошук інноваційних шляхів підвищення ефективності діяльності працівників закладів освіти.