ПСИХОЛОГіЯ інфо

У конфлікті ми хочемо бути почутими — але часто говоримо так, що тільки ще більше ранимо. Чому так відбувається? І як говорити, щоб не втрачати себе? 🔸 Сварка — це не тільки слова, а спосіб вижити Коли ми злімося, активується не логіка, а захист: крик, образа, відсторонення. Ми говоримо не з теперішнього — а з раннього болю. 🔸 Тіло пам’ятає старі реакції Якщо в дитинстві нас не чули — ми або кричимо, або мовчимо. І під час сварки можемо поводитись не як дорослі, а як вразливі діти, яким страшно бути відкинутими. 🔸 Потрібно не “перемогти”, а почути і бути почутими Суть конфлікту — не у правоті, а в тому, щоб не втратити зв’язок. Це не про контроль, а про справжню близькість, яка витримує напругу. 🧭 Що можна сказати замість звинувачень: ✅ «Я злюсь, бо мені важливо бути почутим/ою». ✅ «Я зараз у напрузі — мені треба трохи часу, щоб не зірватись». ✅ «Я відчуваю, що віддаляюсь — а хочу бути ближче». ✅ «Мені боляче, і я не хочу нападати — хочу зрозуміти». Матеріали тут

Здавалося б, нічого простішого: сказали добре слово — усміхнись і прийми. Але часто замість радості з’являється незручність. Ми відмахуємось: «Та ні, нічого особливого…» *Чому так?* Комплімент торкається нашої цінності, а там, глибоко всередині, може жити сором: «Я не заслуговую». Почути добре про себе — значить погодитися: я маю вагу, я важливий. А це вже небезпечно для того, хто звик жити у знеціненні. Відштовхуючи похвалу, ми наче намагаємось залишитися у звичному — там, де безпечніше бути «невидимим». Наприклад, у терапії людина вчиться витримувати добрі слова. Спершу маленькими дозами — як теплий промінь, до якого очі ще не звикли. З часом — дозволяти цьому світлу бути поруч. Наступного разу, коли вам скажуть комплімент, спробуйте не тікати від нього. Просто зупиніться й скажіть: «Дякую». Це теж акт мужності — дозволити собі бути побаченим. Матеріали Viber чату

 Це питання можуть ставити багато пар. Ось типова ситуація: ви злитесь — це нормально, ви переживаєте. Але партнер ображається, а вам незрозуміло — що не так? Чому він сприймає ваш гнів як напад? 🔸 Гнів = сигнал тривоги Коли ви демонструєте емоції, партнер може сприймати це як знак, що щось "не так" з вами або з вашими стосунками. Він починає боятися, що ви його більше не цінуєте, відсторонитесь чи навіть зрадите. 🔸 Пасивна агресія і мовчанка Раптовий гнів чи мовчанка — часто це захисна реакція. Наприклад, коли ви злитесь, припиняєте розмову, чекаєте реакції — партнер залишається без пояснень. І це викликає у нього почуття провини й ображення. Він може подумати: «Я винен, але не знаю за що». 🔸 Проекція минулого досвіду У кожного з нас є свій « багаж» — травматичний досвід чи образи. І ваш партнер може реагувати на ваш гнів не так до вас особисто, а до свого минулого — до ситуацій, де гнів спричинив біль чи відчуження. 🔸 Несподіванка лякає Мабуть, ви не прагнули образити. ...

 Мало хто з нас повністю задоволений своїм тілом. То здається, що щось не так із животом. То – з обличчям. То – з ногами. Хтось соромиться шкіри, хтось – ваги, хтось – зморшок. Чому ми так часто живемо з думкою: «я не такий»? 🔸 Все починається з дитинства Коли ми були малими, ми вчилися любити себе через погляди інших. Через маму, тата, вчителів. Якщо поруч були люди, які приймали нас такими, як є — ми росли з відчуттям: "зі мною все гаразд". Якщо ж часто звучали критика, невдоволення, порівняння — зʼявлялася думка: "я поганий", "я не такий". І це відчуття могло залишитися з нами надовго. 🔸 В голові — чужий голос Це вже не мама чи вчителька говорить, а наш власний внутрішній голос. Той, що каже: "ти товстий", "ти виглядаєш погано", "на тебе всі дивляться". Але цей голос — не завжди наш. Він народився десь там, у минулому. І досі живе всередині. 🔸 Світ показує "ідеальних" — і ми віримо Соцмережі, реклама, журнали —...

 Що скажуть люди: тривога про чужу думку (і чому вона взагалі з’являється?) Ми всі час від часу хвилюємося, як виглядаємо збоку. Це нормально. Але що, коли тривога стає надмірною? Коли ви десять разів прокручуєте розмову з колегою, гадаючи, чи не були занадто емоційними. Коли боїтеся опублікувати допис, бо "а раптом подумають, що я виставляюся?"... Чому думка інших іноді болить більше, ніж своя? 🔸 Початок — у дитинстві Психоаналітик Дональд Віннікотт писав: "Погляд матері — перше дзеркало". Через її очі дитина вчиться розуміти: чи добре бути собою. Якщо цей погляд був холодним, роздратованим або вимогливим — це дзеркало спотворює. І далі ми шукаємо схвалення в інших, бо не отримали його вчасно. 🔸 Що думає інший = що скаже внутрішній критик Фрейд писав, що моральна інстанція психіки — Суперего — може бути жорстокішою за будь-яку реальну людину. Ми не боїмось інших — ми боїмося осуду, який уже живе в нас. І приписуємо його тим, хто поруч. 🔸 Чим більше критики в нас...

 Гроші — це не лише засіб обміну. Вони символізують безпеку, контроль, турботу і навіть любов. Але чому ми, навіть маючи їх достатньо, часто відчуваємо тривогу? 1. Брак емоційної опори в дитинстві Якщо в дитинстві не було стабільної підтримки від батьків, у дорослому віці ця тривога часто проєктується на гроші. Ми створюємо «запаси на чорний день», відмовляючи собі навіть у базових речах — і при цьому все одно відчуваємо тривогу. 2. Гроші як символ любові Дитина, яка не була впевнена в турботі батьків, може вирости з переконанням, що любов треба «заслужити». Це може проявлятися в дорослому віці у вигляді витрат на подарунки, щоб отримати прийняття, або ж у складнощах із прийняттям допомоги, адже любов сприймається як щось, що треба «відпрацьовувати». 3. Гроші як спосіб контролю Якщо в дитинстві навколишній світ був непередбачуваним, контроль над грошима може стати єдиним способом створити відчуття стабільності. Це може призвести до паніки в разі найменших фінансових труднощів. 4. С...