Публікації

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР)

Зображення
 Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) — це реакція психіки на негативні події, які сильно вразили людину. Може йтися про воєнні дії, фізичне, сексуальне насильство, ДТП тощо. Зазвичай симптоми ПТСР з’являються в перші 3 місяці після події, однак іноді розлад може виникати навіть через кілька років після пережитої травми. Основні симптоми: 🔹 Повторне переживання травми. З’являється яскрава емоційна чи фізична (страх, тремтіння, заціпеніння)  реакція на тригери — подібні звуки, запахи, слова, ситуації. 🔹 Уникання. Людина намагається не думати й не говорити про травматичну подію. 🔹 Постійне відчуття небезпеки. Типові прояви: надмірна реакція на гучні звуки, порушення сну, дратівливість, агресивність, проблеми з концентрацією уваги, головні болі. ❗️ Якщо ці симптоми тривають кілька тижнів або довше — варто звернутися до лікаря-психіатра. Якщо ви зараз не можете отримати професійну підтримку, спробуйте: 🔸 дотримуватись режиму сну та харчування; 🔸 обмежити новинний потік; ?...
Дописати коментар
Докладніше

Тіньова сторона турботи

  Іноді ми настільки звикаємо піклуватися про інших, що перестаємо відчувати власні потреби. Турбота — це мова любові. Але буває, що вона стає бронею: «Я потрібен, отже, мене не залишать». Така турбота перестає бути вибором, вона стає страхом втратити. І замість тепла лишається виснаження. У парі, дружбі чи навіть роботі ми можемо відчувати, як «піклувальник» всередині нас виснажується — і водночас не може зупинитися, бо боїться бути непотрібним. Це місце, де важливо чесно подивитися: моя турбота — це моя сила чи спосіб втриматися? Турбота не повинна скасовувати турботу про себе. Інколи найніжніший жест — дати собі відпочити.
Дописати коментар
Докладніше

Як нічого не робити — і не звинувачувати себе?

 Право на зупинку — не привілей, а потреба Ми живемо в культурі постійної продуктивності. Тут "відпочивати" часто прирівнюється до "марнувати час". Але пауза — це не слабкість, а спосіб зберегти себе. Не завжди потрібно щось досягати — іноді треба просто бути. 🔸 Звідки береться провина? Якщо в дитинстві вас хвалили лише за досягнення — відпочинок починає здаватись чимось неправильним. У психіці формується зв’язок: "Я хороший — тільки коли стараюся". І тоді навіть хвилина бездіяльності викликає тривогу. 🔸 Критик усередині — гучніший за реальність Внутрішній голос може казати: "ти даремно витрачаєш час", "будь корисним", "роби ще". Але це не ви — це відлуння чужих очікувань. Ви маєте право зупинятися без пояснень. 🧭 Як дозволити собі нічого не робити? ✅ Назвіть паузу важливою Скажіть собі: "Цей відпочинок мені потрібен так само, як сон чи їжа". Називаючи паузу потребою, ви повертаєте собі дозвіл. ✅ Помічайте тригери...
Дописати коментар
Докладніше

Що сказати під час сварки?

У конфлікті ми хочемо бути почутими — але часто говоримо так, що тільки ще більше ранимо. Чому так відбувається? І як говорити, щоб не втрачати себе? 🔸 Сварка — це не тільки слова, а спосіб вижити Коли ми злімося, активується не логіка, а захист: крик, образа, відсторонення. Ми говоримо не з теперішнього — а з раннього болю. 🔸 Тіло пам’ятає старі реакції Якщо в дитинстві нас не чули — ми або кричимо, або мовчимо. І під час сварки можемо поводитись не як дорослі, а як вразливі діти, яким страшно бути відкинутими. 🔸 Потрібно не “перемогти”, а почути і бути почутими Суть конфлікту — не у правоті, а в тому, щоб не втратити зв’язок. Це не про контроль, а про справжню близькість, яка витримує напругу. 🧭 Що можна сказати замість звинувачень: ✅ «Я злюсь, бо мені важливо бути почутим/ою». ✅ «Я зараз у напрузі — мені треба трохи часу, щоб не зірватись». ✅ «Я відчуваю, що віддаляюсь — а хочу бути ближче». ✅ «Мені боляче, і я не хочу нападати — хочу зрозуміти». Матеріали тут
Дописати коментар
Докладніше

*Труднощі прийняти комплімент*

Здавалося б, нічого простішого: сказали добре слово — усміхнись і прийми. Але часто замість радості з’являється незручність. Ми відмахуємось: «Та ні, нічого особливого…» *Чому так?* Комплімент торкається нашої цінності, а там, глибоко всередині, може жити сором: «Я не заслуговую». Почути добре про себе — значить погодитися: я маю вагу, я важливий. А це вже небезпечно для того, хто звик жити у знеціненні. Відштовхуючи похвалу, ми наче намагаємось залишитися у звичному — там, де безпечніше бути «невидимим». Наприклад, у терапії людина вчиться витримувати добрі слова. Спершу маленькими дозами — як теплий промінь, до якого очі ще не звикли. З часом — дозволяти цьому світлу бути поруч. Наступного разу, коли вам скажуть комплімент, спробуйте не тікати від нього. Просто зупиніться й скажіть: «Дякую». Це теж акт мужності — дозволити собі бути побаченим. Матеріали Viber чату
Дописати коментар
Докладніше

Чому партнер ображається, коли я злюся?

 Це питання можуть ставити багато пар. Ось типова ситуація: ви злитесь — це нормально, ви переживаєте. Але партнер ображається, а вам незрозуміло — що не так? Чому він сприймає ваш гнів як напад? 🔸 Гнів = сигнал тривоги Коли ви демонструєте емоції, партнер може сприймати це як знак, що щось "не так" з вами або з вашими стосунками. Він починає боятися, що ви його більше не цінуєте, відсторонитесь чи навіть зрадите. 🔸 Пасивна агресія і мовчанка Раптовий гнів чи мовчанка — часто це захисна реакція. Наприклад, коли ви злитесь, припиняєте розмову, чекаєте реакції — партнер залишається без пояснень. І це викликає у нього почуття провини й ображення. Він може подумати: «Я винен, але не знаю за що». 🔸 Проекція минулого досвіду У кожного з нас є свій « багаж» — травматичний досвід чи образи. І ваш партнер може реагувати на ваш гнів не так до вас особисто, а до свого минулого — до ситуацій, де гнів спричинив біль чи відчуження. 🔸 Несподіванка лякає Мабуть, ви не прагнули образити. ...
Дописати коментар
Докладніше

Чому мені не подобається моє тіло?

 Мало хто з нас повністю задоволений своїм тілом. То здається, що щось не так із животом. То – з обличчям. То – з ногами. Хтось соромиться шкіри, хтось – ваги, хтось – зморшок. Чому ми так часто живемо з думкою: «я не такий»? 🔸 Все починається з дитинства Коли ми були малими, ми вчилися любити себе через погляди інших. Через маму, тата, вчителів. Якщо поруч були люди, які приймали нас такими, як є — ми росли з відчуттям: "зі мною все гаразд". Якщо ж часто звучали критика, невдоволення, порівняння — зʼявлялася думка: "я поганий", "я не такий". І це відчуття могло залишитися з нами надовго. 🔸 В голові — чужий голос Це вже не мама чи вчителька говорить, а наш власний внутрішній голос. Той, що каже: "ти товстий", "ти виглядаєш погано", "на тебе всі дивляться". Але цей голос — не завжди наш. Він народився десь там, у минулому. І досі живе всередині. 🔸 Світ показує "ідеальних" — і ми віримо Соцмережі, реклама, журнали —...
Дописати коментар
Докладніше