ПСИХОЛОГіЯ інфо

 Право на зупинку — не привілей, а потреба Ми живемо в культурі постійної продуктивності. Тут "відпочивати" часто прирівнюється до "марнувати час". Але пауза — це не слабкість, а спосіб зберегти себе. Не завжди потрібно щось досягати — іноді треба просто бути. 🔸 Звідки береться провина? Якщо в дитинстві вас хвалили лише за досягнення — відпочинок починає здаватись чимось неправильним. У психіці формується зв’язок: "Я хороший — тільки коли стараюся". І тоді навіть хвилина бездіяльності викликає тривогу. 🔸 Критик усередині — гучніший за реальність Внутрішній голос може казати: "ти даремно витрачаєш час", "будь корисним", "роби ще". Але це не ви — це відлуння чужих очікувань. Ви маєте право зупинятися без пояснень. 🧭 Як дозволити собі нічого не робити? ✅ Назвіть паузу важливою Скажіть собі: "Цей відпочинок мені потрібен так само, як сон чи їжа". Називаючи паузу потребою, ви повертаєте собі дозвіл. ✅ Помічайте тригери...

У конфлікті ми хочемо бути почутими — але часто говоримо так, що тільки ще більше ранимо. Чому так відбувається? І як говорити, щоб не втрачати себе? 🔸 Сварка — це не тільки слова, а спосіб вижити Коли ми злімося, активується не логіка, а захист: крик, образа, відсторонення. Ми говоримо не з теперішнього — а з раннього болю. 🔸 Тіло пам’ятає старі реакції Якщо в дитинстві нас не чули — ми або кричимо, або мовчимо. І під час сварки можемо поводитись не як дорослі, а як вразливі діти, яким страшно бути відкинутими. 🔸 Потрібно не “перемогти”, а почути і бути почутими Суть конфлікту — не у правоті, а в тому, щоб не втратити зв’язок. Це не про контроль, а про справжню близькість, яка витримує напругу. 🧭 Що можна сказати замість звинувачень: ✅ «Я злюсь, бо мені важливо бути почутим/ою». ✅ «Я зараз у напрузі — мені треба трохи часу, щоб не зірватись». ✅ «Я відчуваю, що віддаляюсь — а хочу бути ближче». ✅ «Мені боляче, і я не хочу нападати — хочу зрозуміти». Матеріали тут

Здавалося б, нічого простішого: сказали добре слово — усміхнись і прийми. Але часто замість радості з’являється незручність. Ми відмахуємось: «Та ні, нічого особливого…» *Чому так?* Комплімент торкається нашої цінності, а там, глибоко всередині, може жити сором: «Я не заслуговую». Почути добре про себе — значить погодитися: я маю вагу, я важливий. А це вже небезпечно для того, хто звик жити у знеціненні. Відштовхуючи похвалу, ми наче намагаємось залишитися у звичному — там, де безпечніше бути «невидимим». Наприклад, у терапії людина вчиться витримувати добрі слова. Спершу маленькими дозами — як теплий промінь, до якого очі ще не звикли. З часом — дозволяти цьому світлу бути поруч. Наступного разу, коли вам скажуть комплімент, спробуйте не тікати від нього. Просто зупиніться й скажіть: «Дякую». Це теж акт мужності — дозволити собі бути побаченим. Матеріали Viber чату