ПСИХОЛОГіЯ інфо

 Зустрічали чи ви людей, яким дуже складно просто сказати: «мені було неприємно», «я образилась», «мені боляче».  У них часто зразу поруч з’являється потреба пояснити, чому саме вони мають право це відчувати. Тому замість живої розмови про себе людина починає наводити аргументи, згадувати деталі, виправдовувати власну реакцію так, ніби без цього її почуття виглядатимуть неправильними або перебільшеними. Усередині ніби існує правило: просто емоції недостатньо.  Потрібно довести, що вона справді має причину, що вона логічна, доречна і не створює проблем іншим людям. З часом це забирає відчуття свободи у власних переживаннях. Людина менше слухає себе і більше намагається вгадати, чи визнають її почуття достатньо «правильними», щоб їх можна було показати. Повернення до себе тут починається не з уміння «правильно говорити», а з поступового дозволу не пояснювати кожне власне почуття до найменших деталей

 Для деяких людей турбота не приносить розслаблення, хоча саме цього вони довго потребували.  У відповідь на тепло, уважність або щире піклування всередині з’являється напруження, ніби треба швидше зібратися, не займати багато місця, не звикати, не розслаблятися надто сильно. Поруч із близькістю може виникати обережність, яку складно пояснити навіть собі.  Людина починає контролювати реакції, віддалятися або шукати приховані очікування там, де інший просто намагається бути поруч. Часто це пов’язано з досвідом, у якому турбота не була стабільною або безпечною. Тоді психіка запам’ятовує не лише тепло, а й напругу поруч із ним. Через це навіть хороше починає сприйматися з внутрішньою настороженістю. Поступово змінювати це допомагає не примус «навчитися довіряти», а можливість помічати власну реакцію без сорому за неї.  Здатність залишатися в контакті трохи довше, не тікаючи одразу від тепла, іноді вже стає важливим кроком до відчуття безпеки поруч з іншою людиною.